This post was originally published on this site

Урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму

Івана 12:1-18

1 Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2 Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3 Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4 Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5 «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6 Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7 Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8 Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» 9 Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10 Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11 численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. 12 Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13 узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» 14 І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: 15 Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному. 16 Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17 Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. 18 Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо. 

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Слава Ісусу Христу

Дорогі у Христі брати і сестри!

Цієї неділі, останньої неділі перед початком Страсного тижня ми, дорогі брати і сестри у Христі, святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим.

Тож в чому полягає ця урочистість? І наскільки урочистим це свято є для кожного із нас в 21-му столітті? Яку ж роль покладаємо ми на себе, називаючи себе Христовим наслідником?

Місія перебування Христа на землі наближається до кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, розказано притчі, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму.

Христос вчинив чудо, воскресив Лазаря, щоб людям було легше повірити в Його воскресіння. Ісус Христос воскресінням Лазаря і в’їздом до Єрусалиму показує, що він – правдивий цар і переможець смерті і диявола. Ця картина в’їзду Господнього відбувається в кожній нашій душі. У тайні Святого Хрещення ми, християни, відрікаємося від сатани і всіх діл його, складаємо присягу Христові, обіцяємо Христа любити, виконувати Його заповіді, і це нагадує ті радісні вигуки «Осанна!».  А слова в цьому сенсі таки мають вагу. Ви напевне знаєте, що Богу відомі не тільки вчинки, але й наші слова, думки та наміри. Бог знає про них ще тоді, коли ми ми й гадки про це не маємо. Бувають такі моменти, коли ми молимось довго і щось вперто просимо, а Бог нам не відповідає. Невже це тому, що у Бога є якийсь недолік? Що ж сталось таке, що Той, Хто завжди чує і знає про все, враз не відповів на наші прохання? Безперечно, що в стосунках з Творцем надзвичайно багато залежить від нашої волі та сили віри. Бог завжди готовий йти назустріч нам.

Дорогі браття і сестри! Читаючи євангельський уривок про те, як жителі Єрусалиму з захопленням вітали і стелили дорогу пальмовим віттям та своїм одягом, в знак любові та пошани до Спасителя. Кожен із нас, повинен замислитися над тим, яка наша роль у згаданій біблійній події. Де і з ким ми сьогодні перебуваємо? Які слова з нашого серця лунають до Бога? Чи я справді хочемо привітати Господа, що йде в Єрусалим прийняти за нас страшні страждання? Слухаючи про те, як жителі Єрусалиму в радості вітали Спасителя, а потім, через декілька днів, злословили і хулили Його, ми задаємо собі питання: як могла відбутись така переміна в їхніх серцях? Але натомість осуду, варто звернутися до самих себе й подивитися, чи не відбувається подібне з нами. Бо чи ж наше щорічне великопосне покаяння та сповідь, наше причастя Святих Таїн не являються торжественною зустріччю Господа і Спасителя, подібнодо тієї, яку приготував Йому Єрусалим? Жителі Єрусалиму виголошували: “Благословен, Хто йде в Ім’я Господнє”, і ми, приступаючи до Святої Чаші, чуємо ці ж слова і відповідаємо на них молитвою: «Вірую, Господи, і визнаю!» І Господь кожного разу, зі Свого невимовного довготерпіння і милосердя, подає нам Свої Святі Тіло і Кров. Та чи довго ми зберігаємо вірність нашим обітницям? Проходить час – і ми повертаємося до колишніх гріхів, того ж недбальства за свою душу, і цим ми знову розпинаємо Спасителя. І скільки раз в житті відбувається з нами таке падіння! Богу потрібно віддавати честь і славу не один день в році, а постійно. Як і юдеї ми стелимо Христу це віття один раз в році, а у всі інші дні свого життя ми служимо власним пристрастям, скверним вчинкам.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя зможемо заспівати словами царя Давида: «Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його» (Пс. 68.2). Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню слави співають не лише уста, але і розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9;. Амінь.

о.Василь ДовганПарафія Св. Миколая, Трой, Нью-Йорк