This post was originally published on this site

ПРОПОВІДЬ НА НЕДІЛЮ БЛУДНОГО СИНА

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! ДОРОГІ В ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ!

Ісус Христос, щоб відкрити відвічну правду про Боже милосердя і про людину та її спасіння, промовляв до учнів притчами, вживаючи різні образи із сімейного та господарського життя, залишаючи їм можливість самим здогадатися про що йде мова, відкрити для себе Божу дію в їхньому житті.

Зі слів Божественної Євангелії почули ми притчу про доброго батька і його двох синів, одного з яких ми звикли називати “блудним”. Ця родина була досить заможною, засобів до життя вистачало всім, але одного дня молодший син захотів стати незалежним від батька, мабуть, як і всі юнаки, хотів самостійно будувати своє майбутнє і жити тільки для себе. За тодішніми суспільними законами таке прагнення було звичайним, бо єдиним спадкоємцем міг бути лише найстарший син, а молодший рано чи пізно мусів відокремитись. Батько добре знав, що цей син ще не готовий до самостійного життя, проте поважає його волю, дає частину свого майна і той вирушає у далекий край. Зрозуміло, що в чужій землі, без жодної підтримки і не вміючи самостійно господарювати, він був приречений на економічний крах. У батьківському домі йому не потрібно було боротися за життя, а тепер він стоїть віч-на-віч із суворою буденністю. Не знайшовши в собі сил побороти труднощі, він втікає від них, так щоб не бачити своєї біди, ховає молоду голову в юнацькі розваги, пияцтво та розпутство. Навіть там, на чужині, він живе коштом свого батька і ті гроші швидко закінчуються, особливо, коли там наступає голод і скрута. Чужинець, ще й без копійки в кишені, стає нікому не потрібний, мусить виконувати найчорнішу працю (а для Єврея пасти свині було найгіршим приниженням), його починають трактувати гірше тварини. Бажання необмеженої свободи кинуло його спочатку в жорстокі обставини життєвої дійсності, потім в рабство власного егоїзму, а тепер він опинився на самому дні чужого суспільства.

Що ж Ісус хотів пояснити своїм учням і всім нам у цій притчі її образами і особами? Образ бенкету, батьківського дому – це приготоване нам Царство Боже. Образ батька, його спосіб життя і дії в стосунку до своїх синів – об‘являють нам правду про нашого Небесного Отця і його діло спасіння у стосунку до своїх синів – всього людського роду. Два сини – це два види ставлення до Божої любові. Старший син зображає всіх тих людей, що вважають себе досконалими і думають що їм немає за що каятися і тому залишаються за дверима Царства Небесного. Молодший, блудний син є образом людей які найбільшою вартістю в житті вважають свою незалежність, бажають, щоб їхню свободу не обмежувало ніщо: ні родина, ні суспільство, ні навіть Божий закон. Така людина підсвідомо починає жити тільки для себе, за всяку ціну хоче відстояти саму себе і тому веде постійну війну проти всіх і вся. Не маючи сили перемогти усіх, вона втікає від труднощів життя, неначе той страус ховає свою голову у пияцтво, наркотики і розпусту.

Замість відстояти себе, починає себе руйнувати. Так справджуються Христові слова: “Хто хоче спасти своє життя, той його погубить…” (Мт. 16. 24а).

Покаяння- це неймовірна сила. Воно здатне зробити з найгіршого грішника великого святого. Усі ми грішимо, але не всі здатні на глибоке і щире покаяння. Часто подібно до Блудного Сина, потрібно перенести багато терпінь, щоб прийшло прозріння, бачення своїх гріхів.

Письменник Станіслав Сенькін написав гарне оповідання про щире покаяння. Жили поруч два чоловіка – Рафаїл та Іван. Рафаїл був доброю і побожною людиною. Багато молився, вів життя згідно законів Божих. Поруч жив Іван, також добрий, сердечний чоловік, але був страшним п‘яницею. Він був все у синцях, весь порваний, недоглянутий, неохайний. Рафаїл все дивився зверхньо на свого сусіда і думав: “За що мені така кара – жити разом з таким п‘яницею”. Одного разу, Рафаїл помітив, як Іван почимчикував у напрямку млина. Цікаво йому стало: певно за горілкою пішов, може знайде його схованку. Почав непомітно слідкувати, куди іде Іван. Той, відійшовши далеко в поле, підійшов до старенької, закинутої каплиці, впав на коліна і почав зі сльозами просити у Бога прощення за всі свої гріхи. Іван так сильно бився об землю, що на чолі у нього виступили синці. Він так щиро просив, щоб Бог простив йому гріхи і не карав його вічним прокляттям. Просив, щоб Господь дав йому сили покинути свій гріх, перестати вживати алкоголь. Його прохання були повні болю і розкаяння. Рафаїл був дуже враженним побаченим. За весь час свого життя він ні разу так щиро і гаряче не каявся. Так, ми розуміємо що у душі Рафаїла мир і спокій. Але, цей мир і спокій він отримав без зусиль, без боротьби зі спокусами. Він подумав, що ця коротка, безграмотна молитва пияка, напевно, миліша Богові, за усі його молитви, вимовлені з обов‘язку. У цю мить Іван перестав молитися, просити у Бога, перелякано оглянувся і, опустивши голову, побрів додому.

З цієї короткої розповіді напрошується єдиний висновок: – не осуджуймо тих слабших від нас братів, що постійно борються зі спокусами і часто не мають духовних сил опиратися їм, та падають у гріх. Щире і часте покаяння допоможе їм встати з цієї погибелі. Згадаймо скільки святих були великими грішниками, але щиро покаялися і стали великими святими Церкви. Коли ж ми не будемо мати співчуття та милосердя до грішників, то вільно чи не вільно будемо ставати “старшими синами” зі сьогоднішньої притчі.

Людині притаманно помилятися, бо в неї слабкий розум, не здатний розуміти усіх Божих Істин. “Людина швидше розуміє помилки, як Істину”, – говорив відомий поет. Тому не треба боятися помилок у житті, а робити з них правильні і вчасні висновки. Коли ми щиро і глибоко каємось у своїх помилках, то приходить просвітлення і розуміння Божих Істин.

Не будьмо старшими братами, що осуджують грішників. А будьмо милосердними батьками, що намагаються допомогти своїм нещасним дітям. Амінь.

о. Ростислав Цапар