This post was originally published on this site
Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа
Вознесіння Ісуса Христа на 40-й день по воскресінні є однією з найбільших святих подій, якими стверджується істина нашої Церкви, а Христос – єдиним Царем людського роду.
Господь наш Ісус Христос приготовлював Своїх учеників до розлуки з ним та до продовження ними Його місії на землі. Після Свого воскресіння із мертвих Ісус являвся вже прославленим тілом ученикам, жонам- мироносицям, апостолам, вірним, споживав з ними їжу та навчав про Царство Боже, творив чудеса (Ів. 21:6). Все ж таки, ученики не могли йняти віри словам Ісуса про те, що їх покине. Христос знав їх сумніви та їхній страх і тому просто говорив їм:“У світі тугу матимете, але будьте сміливі, бо я переміг світ” (Ів. 16:33). А коли Ісус промовив до учеників словами: “Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього“, розум їм відкрився і, зрозумівши Святе Писання, укріплялися вірою і мужністю.
Під час останньої вечері Ісус повністю пояснив, чому Йому треба відійти на небо, але апостоли приймали слова ці звичайним людським розумінням. Вони навіть питали Христа: “Чи ж в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїля?”
В Євангелії від Івана читаємо: “Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала Йому година перейти до Отця з цього світу… що від Бога прийшов і до Бога відходить (Ів. 13:1-3). Багато осель у домі Мого Отця…А коли видійду й приготую вам місце (14: 2-3). … Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви Мене бачити будете, бо живу Я – і ви жити будете (14:19). …Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене … бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли прийде Він, Той Дух правди, вас попровадить до цілої правди. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та йду до Отця“ (16:5-28).
І ось тепер настав цей час, бо Він виповнив на землі “волю Того, що Його послав”. Без вознесіння на небо праця Христа не була би довершеною.
На сороковий день після воскресіння одинадцять учеників пішли до Галилеї на Оливну гору, куди їм звелів Ісус. Вони дуже зраділи, як почули ось ті слова Господні: “І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж зостаньтесь в місті Єрусалимі, поки наберетесь сили з висоти” (Лк. 24:49). Але ж вони не знали, що це вже останній раз на землі до них промовляв Ісус.
На святій тій горі перед очима учеників стається нове чудо – благословляючи їх, Ісус тілом возноситься до неба і зникає в хмарі. Ученики ще довго не сходили з гори, а любо дивились за своїм Учителем. Тоді почули голос ангела Божого, що говорив: “Мужі галилейські! Чого стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, що вознісся від вас на небо, так само прийде, як бачили ви Його, коли сходив Він на небо“ (Діяння 1:10-11). Це була остання подія з Ісусом на землі. Слідуючі дні готували свідковидців вознесіння на завітання Святого Духа в день П’ятидесятниці. А це мало статися через 10 днів по Вознесінні.
На тій самій святій горі почалися муки Ісуса, звідти й почалася слава Його. Вшестям Своїм на небо Христос Спаситель закінчив пряму проповідь Євангелії. Одержане від Бога Отця Своє месійне завдання Син Божий передав Своїм наступникам на землі – апостолам та їх спадкоємцям. Про це Христос ясно говорить: “Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Тож ідіть, і навчайте всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Навчаючи їх зберігати все, що Я заповідав вам” (Мт. 28:19-20). Святий Дух злине на апостолів в день П’ятидесятниці.
А коли вони стануть умудрені від “Духа Премудрості”, тоді сміливо підуть на проповідь. Покинуть свої оселі, сім’ї і підуть до народів усіх рас і кольору шкіри, до людей різних мов і релігій, щоб єднати ті народи в єдину Христову родину. Апостоли будуть покладати свої руки на хворих, і ті уздоровленими стануть, заговорять новими мовами, гадюк будуть брати у руки, опанованих злими духами повернуть до нормальних людей; самі будуть мужньо терпіти муки за віру Христову.
Урочистість Вознесіння є також заповіддю про друге пришестя Христа для суду над грішною землею. Вже пророк Давид у псалмі 109 /110:5 про це пише: “Сказав Господь Господеві моєму: “Сиди праворуч Мене, доки положу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх “ (Пс. 109/110:1).
Чудесним вознесінням стверджується, що Христос – це Цар над царями. Він є присутній на кожному місці і має владу на небі й на землі. Він наглядає за всім для добра Його Церкви. Нічого не буває без Його контролю. Хто відмовляється вклонятися Йому як Спасителю і Господеві в час, коли прощення свобідно можна одержати, той якогось дня буде вклонятися Христу як Суді; Всемогутній Бог в День Суду віддасть кожному по його заслугах: “Господь праворуч Тебе, Він в день гніву Свого поразить царів. Він учинить суд над народами” (Пс. 110:5).
Сучасний християнський світ мало уваги звертає на цю одну з найважливіших подій Христової Церкви; можливо тому, що Вознесіння припадає не в неділю. Але ж святом цим християни повинні усвідомлювати собі, що християнство не обмежується лише до неділі, але, що християнство має бути життєвим досвідом кожного прожитого дня кожної християнської людини. Під час служби Євхаристії ми покірливо просимо у Бога ласки, щоб допомагав нам іти до неба дорогою християнської віри, стремлінням до миру і любові. Коли приймаємо Святе Причастя зміцнюємося Тілом Христовим і в молитві просимо розбуджувати в нас прагнення неба, куди Він вознісся, щоб приготовити нам місце.
Нехай людина не розраховує на якийсь свій закон перед Богом, але нехай все приймає, як Божий дар, нехай вклоняється Його милосердю і дякує за незаслужену, іноді, а одержану від Бога благодать. Тільки в Христі, через віру і добрі діла, можна очистити, уживотворити свою совість, заспокоїти спрагу душі, дістати силу для своєї волі і християнських чеснот. Це стане для інших людей прикладом і джерелом віри та християнської моралі. Треба починати від себе, якщо бажаємо іти дорогою життя дійсного християнина.
Людина завжди бачить перед собою Господа очима віри. Пророк Давид, який мав гарячу віру в Бога, сказав: “Повсякчас сяє Господь передо мною; якщо Він по правиці в мене, то я не захитаюся” (Пс. 15:8).
Господь стоїть у дверей серця і совісті кожного з нас і говорить: “Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос, і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечерять з ним, а він зо Мною“ (Одкр. 3:19).
прот. Іван Лишик
