Господь наш Ісус Христос знову зібравши багато людей навколо Себе, повчає їх притчею про сівача, який вийшов щоб посіяти зерно своє. Святі апостоли не зрозумівши Божественного вчення, просять Христа щоб Він пояснив їм її значення. Тоді Ісус пояснив її так. “Ось що означає ця притча: Зерно-це Боже Слово. А котрі край дороги, – це ті. Хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому грунті,- це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, – і за час випробовання відпадають. А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами розкошами, – і плоду вони не дають. А те, що добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості”. (Лк. 8, 11-15).